іти

переставляти ноги; дорогу міряти; верстати дорогу (шлях, путь); (часто ходити) топтати стежку (доріжку) куди, до кого, до чого; (іти дуже повільно, стомлено) ледве (насилу) ноги волочити (нести, совати, тягти); як (мов) не своїми ногами йти; (прискорювати ходу) налягати на ноги; придати ходи в ноги; (йти швидко, легко) самі ноги несуть (носять) кого; (далеко йти; марно ходити) бити ноги (чоботи); топтати чоботи; (часто ходити до кого-небудь) оббивати пороги.
Вовка стомлено переставляв ноги (Лисенко, Наказ лейтенанта Вершини, 1984, с. 40); – Знайомих нікого, доведеться самому в село дорогу міряти (Дем’ян, Крутогорі Верховини, 1984, с. 18); – Куди верстаєте дорогу? – вклонилася до них і Явдоха (Ільченко, Козацькому роду нема переводу, 1958, с. 26); З полону він німецького ішов.., удень ховався, під покровом ночі верстаючи свою безсонну путь (Рильський, Мости, 1948, с. 82); Йди направо, я наліво шлях верстатиму в тумані (Франко, 11, 1952, с. 13); – Сьогодні до вас всі топчуть стежку, – сказав старий учитель (Дем’ян, Крутогорі Верховини, 1978, с. 338); Бідний Бородавкін насилу волік ноги: він ішов, неначе віл на заріз (Нечуй-Левицький, 5, 1966, с. 181); Хоч хто й живий зоставсь, то ледве совав ноги… (Леся Українка, 1, 1975, с. 339); Ледве, ледве несу ноги (Шевченко, 2, 1953, с. 415); Ілько човгав десь посеред колони, ледве тягнув ноги (Гуцало, З вогню воскресли, 1980, с. 53); Дівчина як оніміла, мов сама не своя – хоч би слово. Хлипнула тільки грудьми і як не своїми ногами пішла за чоловіком із кімнати (Головко. \% 1957, с. 171); І хлопці налягли на ноги. Ось і річка блиснула своїм чистим голубим плесом (Панас Мирний, 4, 1970, с. 286); Вони ніби не йшли, а, здавалось, самі ноги несли їх додому (Нечуй-Левицький, 2, 1956, с. 255); – Попрощаємось, мамо, чого вам бити далі ноги (Коцюба, Перед грозою, 1958, с. 10); Ти, мабуть, і справді кручений; я тобі кажу: послухай мого совіту – не бий ти даремно чобіт, бо тільки підметки почовгаєш (Кропивницький, Вибрані твори, 1967, с. 159); Воно ж тобі нічого – тільки чоботи топчеш, а другим – час гаєш; а той час, може, більше сотні стоє (Панас Мирний, 6, 1970, с. 83); – Я вашого сина не силувала мене брати; я до вас з хлібом з сіллю не ходила, порогів ваших не оббивала (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 331).

Якщо це не те, що Ви шукали, тоді спробуйте пошукати серед усіх словників нашого сайту або ж у вікіпедія.